
Ебру

Танець яскравих барв і барвистих візерунків створює мистецтво мармурування, яке промовисто уособлює Туреччину. У XIII столітті перші форми ебру з’явилися в Центральній Азії, а звідти поширилися до Анатолії. Різні культури створили безліч несхожих, еклектичних композицій, а турецькі каліграфи були серед митців, які винаходили нові форми й удосконалювали техніки. У мистецтві мармурування поєднуються десятки різних кольорів і варіацій, і виникає чарівна гармонія, ніби пігменти танцюють одне з одним на воді.

Мармурування технічно називають мистецтвом декорування: візерунки й форми, створені спеціально приготованими фарбами, переносять на папір через загущену воду. Хоча мармурування — одне з найважливіших мистецтв оздоблення паперу в Центральній Азії та Анатолії, точно невідомо, коли воно вперше з’явилося й почало застосовуватися. Кажуть, що найстаріший зразок в історії знайшли в 1500-х роках.

Для роботи готують прямокутну, велику й пласку ємність. Трагакант — різновид білої камеді — розмішують у мисці з певною кількістю води. Суміш витримують близько 12 годин, час від часу помішуючи. Тим часом використовують харчову бичачу жовч, яка розтягує поверхню й містить жовчні кислоти: вона допомагає фарбам розтікатися по воді, не осідаючи. За бажання, якщо потрібно, щоб фарба розтікалася ще ширше, додають більше жовчі.
Коли суміш трагаканту й води відстоялася достатньо довго, воду, що залишилася, переціджують через щільний тканинний мішечок в ємність, у якій створюватимуть оригінальне мармурування. І саме тут у гру вступає мистецтво!

За допомогою пензлика, спеціально виготовленого зі хвоща, фарбу краплями наносять на воду в ємності. Залежно від кількості жовчі в них фарби розпливаються по воді. Жовч дозволяє фарбам розтікатися, не змішуючись, але наскільки вони розійдуться, вирішує митець ебру. Коли візерунки й форми в ємності набувають бажаного вигляду, папір, який мармурують, повільно опускають на воду з правого та лівого боків.
Приблизно через 20 секунд візерунок із води переходить на папір, а митець беручи папір за краї, кладе його сушитися збоку в затінку. Тепер витвір мистецтва готовий!

Різні країни, культури, окремі люди та їхній досвід завжди сприяли розвитку цього виду мистецтва. Анатолійські землі — одне з тих місць, що надали цьому розвитку найбільше розмаїття. Одна з характерних рис мармурування — здатність за допомогою застосовуваних технік виявити найглибші почуття й творчий хист митця так, що це неможливо наслідувати.
У 2014 році мистецтво мармурування внесли до Списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Для тих, хто хоче відкрити для себе цей барвистий світ або навіть спробувати свої сили, діють виставки та майстер-класи.





