Hero Image - 10 UNESCO Approved Intangible Heritage Values of Türkiye

10 елементів нематеріальної спадщини Туреччини, визнаних ЮНЕСКО

Культурна спадщина — це не лише пам’ятки та артефакти. Вона охоплює звичаї, обряди, соціальні практики, знання й навички, що передаються від майстра до учня, — усе те, що, за визначенням ЮНЕСКО, ми «успадковуємо від предків і передаємо нащадкам».

Туреччина входить до п’ятірки країн із найбільшою кількістю елементів нематеріальної спадщини у Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Багато її усних традицій, місцевих знань і традиційних навичок потрапили до цього списку, тож завдяки своїй тривалій історії країна має багату спадщину.

Ось 10 найавтентичніших елементів турецької культури, визнаних ЮНЕСКО нематеріальною спадщиною, які вам неодмінно сподобаються!

Культура спільного приготування прісних коржів

Традиційний турецький корж потрапив до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО у 2016 році в межах багатонаціональної заявки, до якої входять Туреччина, Іран, Казахстан і Киргизстан.

 

Blog Image

Ця традиція зберігається вже кілька поколінь завдяки своїй соціальній функції та широкому поширенню: у приготуванні й випіканні цих традиційних страв бере участь троє або більше людей. Існує кілька видів такого хліба. Лаваш, катирма, жупка та юфка — це круглі коржі, а техніки випікання різноманітні й передбачають використання тандиру, саджу чи казана. Це особливе кухонне приладдя, поширене в регіоні.

Ця традиція, яку передають від майстра до учня, і сьогодні живе в сільській місцевості Туреччини та зміцнює почуття належності до спільноти. Щоб дізнатися більше про значення хліба в турецькій кулінарній культурі, натисніть тут.

Традиція Невруза (Новруза)

Невруз — прадавнє свято першого дня весни, яке століттями зберігається як традиція. Воно включає обряди, церемонії та частування, що в радості об’єднує людей, зазвичай близьких родичів або невеликі громади.

Сьогодні Невруз — справжній символ солідарності та миру. У 2016 році він увійшов до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО як спільна культурна цінність Туреччини та ще 11 країн.

Культура та традиція турецької кави

 

Blog Image

Турецька кава, що входить до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, — це набагато більше, ніж просто спосіб заварювання. З часом навколо неї склалася багата спільна культура, яка збирає людей разом у особливі миті, як-от заручини, або просто для задоволення.

З часом виникла традиція ворожити на кавовій гущі. Коли каву випито, філіжанку перевертають на блюдце й залишають охолонути. Потім її відкривають, і перед очима постає безліч візерунків. Найпоширеніші образи — тварини, серця, місяць, очі, сльози та схожі символи. Вони означають різне: новини, раптове збагачення, удачу чи невдачу, щастя або смуток. Будьте обережні: після першої спроби це заняття може вас захопити.

Щоб дізнатися більше про турецьку каву, натисніть тут.

Фестиваль мезір-пасти

 

Blog Image

Мезір макуну — солодку пасту з 41 трави та спеції — вперше приготували, щоб вилікувати від тяжкої хвороби Хафсу Султан, матір Сулеймана Пишного. Паста виявилася настільки дієвою й смачною, що султан наказав роздавати її простим людям.

У турецькому місті Маніса люди збираються на фестиваль, щоб відсвяткувати цей особливий продукт, який уже 400 років щороку подає куховар зі своїми учнями. Фестиваль увійшов до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО у 2012 році.

Якщо вас цікавить регіональна кухня, ось посилання на добірку продуктів родом із Маніси, зокрема мезір макуну та багато іншого.

Обрядова традиція кешкеку

 

Blog Image

Кешкек — турецька страва з м’яса та пшениці. Склалася традиція готувати її у величезних казанах на весілля, обрізання та релігійні свята. Пшеницю зазвичай товчуть наймолодші мешканці села під вигуки натовпу. Імовірно, саме ця захопливa сторона традиції забезпечила кешкеку місце у Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Ебру — турецьке мистецтво мармуроання на воді

 

Blog Image

Ебру — це мистецтво створення барвистих візерунків: фарби розбризкують на поверхню в’язкої води в тацi, а потім переносять малюнок на спеціальний папір. Спочатку його використовували як оздобу на берегах книжкових сторінок, а згодом воно стало самостійним видом мистецтва. Нині ебру вважають невіддільною традиційною частиною турецької культурної ідентичності. У 2014 році воно увійшло до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Щоб дізнатися більше про турецькі традиційні ремесла, натисніть тут.

Фестиваль масляної боротьби Кир­пинар

 

Blog Image

Щороку в турецькому місті Едірне пехлівани — борці, яких навчали за традицією «майстер — учень», — беруть участь у прадавніх урочистостях, які нині називають фестивалем масляної боротьби Кирпинар. Тисячі людей різного віку з різних регіонів збираються на фестиваль і спостерігають, як борці змагаються за Золотий пояс Кирпинар і звання головного пехлівана. Церемонію супроводжують сорок оркестрів, що грають на традиційних турецьких інструментах, як-от давул і зурна, а пехлівани виходять у традиційному вбранні — товстих штанях кисpет.

Ось більше інформації про цей фестиваль, який входить до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.

Обряд Мевлеві Сема

 

Blog Image

Сема — обряд ордену мевлеві — символізує містичний зв’язок людини з Богом і містить дуже докладно розроблені елементи та теми. Ця традиція почала дотримуватися значно пізніше після смерті Мевляни Джалаліддіна Румі, видатної постаті в суфізмі, якого найчастіше асоціюють із рухами дервішів, що кружляють.

Шеб-і Арус, що буквально означає «День весілля», відзначають щороку 17 грудня, в річницю смерті Мевляни. Тисячі людей збираються в музеї Мевляни в Коньї, щоб вшанувати його пам’ять і відсвяткувати його возз’єднання зі «своїм Коханим» (так у суфізмі зазвичай називають Бога). Мевляна вважав смерть часом звільнення з клітки, яку ми називаємо тілом, і часом остаточно возз’єднатися з Богом. Саме тому люди сприймають цей звичай як свято й продовжують його відзначати, обмінюючись різноманітними подарунками.

Щоб дізнатися більше про цей обряд, який ЮНЕСКО проголосила шедевром у 2005 році, натисніть тут.

Традиція ашиклик (мистецтво мандрівних поетів-співців)

 

Blog Image

Традиція ашиклик (мистецтво мандрівних співців) уже 12 років входить до списку ЮНЕСКО. Слово «ашик» означає мандрівних поетів-співців, які грають на струнному інструменті сазі й співають на весіллях, у кав’ярнях, на публічних фестивалях і святкуваннях. Ці поети-співці проходять тривале навчання, опановуючи гру на струнних і ударних інструментах та мистецтво усного оповідання.

Мистецтво меддахів, народних оповідачів

Мистецтво меддаха можна коротко описати як публічне оповідання історій. Виконавця цього мистецтва називають меддахом, і він зазвичай розважає публіку, імітуючи голоси та показуючи сценки.