Археологічна пам’ятка Кюльтепе — Каніш-Карум (Kültepe (Kaniş-Karum) Örenyeri)
Кюльтепе, де було знайдено документи, що відносять історію Кайсері на шість тисяч років углиб віків, розташований за 21 кілометр від центру міста. Археологічна пам’ятка складається з пагорба — решток першого міста, заснованого хетами в Анатолії, — та оточеного ним Каруму. Тут збереглися залишки адміністративних і культових будівель, житлових будинків, крамниць і майстерень. Центром карумів — великих торговельних колоній, заснованих ассирійцями, — був саме Карум у Кюльтепе, який керував усіма іншими. Кюльтепе вирізняється тим, що тут зберігалися перші писемні таблички Анатолії, а сам він був першим у світі організованим торговельним центром. На цих табличках, укритих ассирійським клинописом, — листи, боргові розписки, печатки й тексти угод, що розкривають політичні та правові відносини тієї доби. У 2015 році таблички було внесено до реєстру ЮНЕСКО «Пам’ять світу».
Археологічний музей (Arkeoloji Müzesi)
Кайсері за свою шеститисячолітню історію став домівкою для багатьох цивілізацій, і Музей Кайсері проливає світло на найдавніші епохи міста. Його багата колекція налічує сотні експонатів, передусім знахідок з Каніш-Каруму — однієї з ассирійських торговельних колоній. Музей, що переїхав до Внутрішньої фортеці Кайсері, завдяки сучасному технологічному оснащенню дає змогу відвідувачам вирушити в мандрівку крізь століття.
Годинникова вежа (Saat Kulesi)
Годинникову вежу звів у 1907 році майстер Саліх із Тавлусуна за наказом султана Абдул-Хаміда II та за підтримки мутасаррифа Кайсері Хайдар-бея. У гострому пірамідальному шатрі, що вінчає вежу, є прямокутний отвір, а в ньому — годинниковий дзвін. Саме з цього місця Мустафа Кемаль Ататюрк, приїхавши до Кайсері, звертався до місцевих жителів.
Етнографічний музей — особняк Гюпгюпоглу (Etnografya Müzesi (Güpgüpoğlu Konağı))
Особняк Гюпгюпоглу — найстаріший і найкраще збережений з традиційних будинків Кайсері. Його вперше звели між 1419 і 1497 роками, а згодом розширювали прибудовами й перебудовами аж до XVIII століття. Особняк складається з жіночої половини (гарему) та чоловічої (селямлику), що виходять на північ і мають кожна власний внутрішній дворик. Двоповерхова будівля приваблює погляд кам’яним оздобленням фасадів і витонченими розписами по дереву в інтер’єрах. Східну частину особняка, де розташовані гарем і селямлик, перетворили на музей у 1998 році, коли сюди перенесли Етнографічний музей.
Фортеця Кайсері (Kayseri Kalesi)
Фортеця Кайсері складається з двох окремих комплексів — Внутрішньої та Зовнішньої фортеці. Зовнішні мури звів у 242 році н. е. римський імператор Гордіан III, а Внутрішню фортецю — візантійський імператор Юстиніан на початку VI століття. Сучасного вигляду фортеця здебільшого набула за часів анатолійських сельджуків, які посилили її укріплення для захисту від монгольських набігів. У 2008 році було ухвалено рішення перетворити фортецю на центр культури й мистецтв.
Будинок-музей Ататюрка (Atatürk Evi Müzesi)
Будівлю в центрі Кайсері звели як житловий будинок наприкінці XIX століття. З 19 по 21 грудня 1919 року тут гостював Мустафа Кемаль Ататюрк. Це один із найкращих зразків класичного кайсерійського будинку — таких нині збереглося лише кілька. Увагу привертають краї даху та нижні карнизи еркера, оздоблені дерев’яними орнаментами.
Велика мечеть Улу — Джамі-Кебір (Ulu Camii (Cami Kebir))
Велика мечеть розташована в центрі Кайсері, неподалік від критого ринку. Вона відома також як Джамі-Кебір і досі відкрита для богослужінь. Мечеть, зведена, як вважають, між 1134 і 1143 роками, належить до найдавніших тюрксько-ісламських споруд Кайсері. За своїм планом вона є одним із перших прикладів того, як в Анатолії продовжилася традиція мечетей Великих Сельджуків.
Шпиталь і медресе Гевхер-Несібе — Музей сельджуцької цивілізації (Gevher Nesibe Darüşşifası ve Medresesi (Selçuklu Uygarlığı Müzesi))
Комплекс збудовано за часів держави анатолійських сельджуків, у 602 році за хіджрою (1205 рік). Він складається з медичного медресе, тюрбе (усипальниці), шпиталю та бімархане — лікарні для душевнохворих. Шпиталь і медресе влаштовано як дві окремі будівлі. Відомо, що в цьому першому в Анатолії медресе прикладної медицини душевні недуги лікували звуками води та музики. Сьогодні тут розміщено Музей сельджуцької цивілізації, де сельджуцьку культуру представлено в усьому її розмаїтті, а методи лікування, які застосовували в бімархане, відтворено за допомогою анімаційних реконструкцій.
Тюрбе і цвинтар Сеїда Бурханеддіна (Seyyid Burhaneddin Türbesi ve Mezarlığı)
Сеїд Бурханеддін — наставник Мевляни Джалаледдіна Румі та один із духовних творців Кайсері й усієї Анатолії — народився 1166 або 1169 року в Термезі й помер 1244 року в Кайсері. Згідно з його заповітом, після смерті над могилою не стали зводити усипальниці. Відомо, що в 1894 році Абідін-паша, прибувши до Кайсері з інспекцією, запропонував султанові звести над могилою тюрбе, і з волі султана Абдул-Хаміда II було вирішено збудувати нинішню усипальницю.
Мечеть Куршунлу — мечеть Ахмет-паші (Kurşunlu (Ahmet Paşa) Camii)
Мечеть звів у 1573 році Мімар Сінан, уродженець Кайсері. Її первісна назва — мечеть Хаджі Ахмет-паші, проте через те, що центральний купол укрито свинцем (турецькою «куршун»), вона отримала назву Куршунлу — «Свинцева». Це єдина споруда Мімара Сінана в Кайсері, що збереглася до наших днів. Увагу привертає купольний фонтан для омовінь у дворику, що спирається на стрілчасті арки, які тримають вісім колон.
Критий ринок, Бедестен і хани (Kapalı Çarşı ve Bedesten ve Hanlar)
Вважається, що ринок збудовано в XV столітті. Серед критих ринків османської доби він вважався найбільшим після стамбульського Гранд-базару. Після пожежі, яка майже повністю знищила первісну споруду, ринок відбудували з каменю. Критий ринок і досі вважається серцем торговельного життя Кайсері: тут працюють крамниці з місцевими делікатесами, виробами народних ремесел та найрізноманітнішими товарами.
Історичний Талас (Tarihi Talas)
Талас — давнє поселення з багатою археологічною та міською історичною спадщиною, де життя не припиняється й донині. Районом розкидано чимало історичних пам’яток і природних куточків. Серед них — підземне місто гори Алі, мечеть Яман-Деде, Будинок культури й мистецтв Яман-Деде та вулиця Алі Саіп-паші.
Церква Сурп Кіркор Лусаворич (Surp Kirkor Lusovoriç Kilisesi)
Церкву збудовано на честь Сурпа Лусаворича — Святого Просвітителя, якого вірмени шанують як «першого, хто осяявся Божим світлом». Це одна з найважливіших вірменських церков Анатолії. В арці, що обрамлює вхід, розміщено вірменський напис, який свідчить про реставрацію церкви в 1885 році. Інтер’єр прикрашають фрески з геометричними й рослинними мотивами: на парусах зображено біблійні сюжети, а внутрішні стіни вкрито геометричним і рослинним орнаментом.
Мечеть Яман-Деде — церква Панаїя (Yaman Dede Cami (Panaya Kilisesi))
Церкву, відому як Панаїя, звів у 1886 році митрополит Іоанніс. Споруда мала хрестоподібний план. У 1925 році її перетворили на мечеть, додавши міхраб (нішу, що вказує напрямок на Мекку) та мінбар, і відкрили для богослужінь під назвою мечеть Яман-Деде. Під терасою мечеті розташовані склепінчасті крамниці, які нині слугують культурним цілям.
Історичний Гермір (Tarihi Germir)
Гермір розташований приблизно за 6 кілометрів від центру міста. Осіле життя тут охоплює тривалий проміжок часу — хетську, каппадокійську, римсько-візантійську, сельджуцьку та османську добу. У Гермірі, де впродовж багатьох років пліч-о-пліч жили турки, вірмени та греки, мовою спілкування завжди була турецька. У містечку є дві грецькі церкви, одна вірменська церква, дві мечеті, хамам, лавка міняйла, 15 олійень, де вичавлювали лляну олію, 20 магазинів, 65 крамниць і бойня.
Донер-Кюмбет — тюрбе Шах-Джихан-Хатун (Döner Kümbet (Şah Cihan Hatun Türbesi))
Точна дата спорудження кюмбета (купольної усипальниці), зведеного на честь Шах-Джихан-Хатун, невідома, проте архітектурні та декоративні особливості вказують на те, що його збудовано в останній чверті XIII століття. Кам’яне оздоблення відображає велич тюркського мистецтва. Через схожість мотивів, що оперізують усипальницю, коли обходиш її довкола, складається враження, ніби вона обертається, — тому споруду й називають Донер-Кюмбет, тобто «Обертовий кюмбет».
Завія Ахі Еврана — музей (Ahi Evran Zaviyesi (Müzesi))
Завію (обитель) збудовано в другій чверті XIII століття. Вона належала Ахі Еврану — засновникові ремісничого братства ахі, що мало великий вплив на Кайсері та Центральну Анатолію в XIII столітті. Будівля має особливе значення як одна з найраніших подібних споруд в Анатолії. Сьогодні в ній розміщено Музей торговців і ремісників — перший музей ремесел у Туреччині. Тут експонуються камінь для вичинки шкір, що належав Ахі Еврану, та інші місцеві предмети побуту.
Медресе Сахабіє (Sahabiye Medresesi)
Медресе на площі Джумхурієт звів у 1267 році відомий сельджуцький візир Сахіп Ата. Будівля, повністю споруджена з тесаного каменю за традиціями анатолійсько-сельджуцької архітектури, вражає майстерною різьбою по каменю на парадному порталі. Портал з обох боків прикрашають три широкі смуги з геометричним орнаментом, за ними — ряд мукарнасів, що спускається згори донизу, а по зовнішніх краях — прилеглі колонки із зигзагоподібним візерунком.
Будинок Мімара Сінана (Mimar Sinan Evi)
Будинок Мімара Сінана — місце народження одного з найвідоміших зодчих в історії турецької архітектури — розташований у кварталі Агирнас, за 27 кілометрів від центру міста. Агирнас із його підземними ходами, печерами та рештками підземних міст — поселення, історія якого налічує щонайменше три тисячі років. Окрім ручного ткацтва, місцеві жителі здавна славляться як майстри будівельної справи: обробки каменю, мурування, декоративного розпису, фарбування та тинькування. Крім будинку, де народився Мімар Сінан, у містечку збереглися зразки цивільної архітектури, фонтани, підземні міста та церкви. За оцінками, близько 80 % забудови містечка Агирнас, що славиться глибокими водами й буйною зеленню, становить підземне місто.
Підземне місто Агирнас (Ağırnas Yer Altı Şehri)
Деякі частини підземного міста було створено ще до нашої ери, а в наступні століття до нього робили прибудови. Ніші та розписи свідчать, що найактивніше його використовували між I і XIII століттями. Підземні ходи, печери й рештки підземних міст доводять, що люди жили в Агирнасі щонайменше три тисячі років тому. Історичних документів сельджуцької доби про минуле Агирнаса не збереглося, проте є записи османського періоду.
Церква Ендюрлюк — церква Агія-Тріада (Endürlük Kilisesi (Agia Triada))
Церква, що стоїть у кварталі Ендюрлюк району Талас, — це православний храм тюркомовної громади, споруджений у 1835 році; про час будівництва свідчить напис, датований 1831–1835 роками. Три святі, на честь яких названо церкву, — Андронік, Пров і Тарах. Храм оточують високі мури.
Міст Текгьоз (Tekgöz Köprüsü)
Міст збудовано в 1202–1203 роках, щоб забезпечити сполучення між Киршехіром і Кайсері. Ця споруда з тесаного каменю, перекинута через річку Кизилирмак, має 120 метрів завдовжки, проліт її арки сягає 27 метрів, а висота — 18 метрів. Завдяки великій арці в народі міст прозвали Текгьоз («Одноокий») та Ялнизгьоз («Самотнє око»).
Велика мечеть Улу в Бюньяні (Ulu Cami - Bünyan)
Мечеть діюча й відкрита для богослужінь. Її звів у 1333 році Калуян — один із найвідоміших зодчих тієї доби. Мечеть займає прямокутну ділянку, витягнуту з півдня на північ, і має базилікальний план; її вкриває земляний дах на дерев’яних балках. Ззовні будівля має масивний вигляд. Своєю примітною архітектурою вона безперечно варта відвідин.
Караван-сарай Каратай у Бюньяні (Karatay Kervansarayı - Bünyan)
Караван-сарай, збудований у 638 році за хіджрою (1240–1241), обнесений дуже високими зовнішніми мурами, тож скидається на невелику фортецю. Він був важливою зупинкою на Великому шовковому шляху й слугував прихистком для тогочасних караванів. Споруда складається з двох частин — літньої та зимової. У літній частині розташовані службові приміщення й галерея з аркадами, а зимова — повністю закритий простір. У караван-сараї є також хамам і невелика мечеть. Архітектуру споруди прикрашає вишуканий декор, що викликає неабиякий інтерес мистецтвознавців.
Караван-сарай Султанхани у Бюньяні (Sultanhanı Kervansarayı - Bünyan)
Караван-сарай Султанхани розташований у районі Бюньян, за 47 кілометрів від Кайсері. Ця споруда, зведена, як вважають, між 1232 і 1236 роками, — один із найкращих зразків сельджуцької архітектури. Вона складається з двох частин — літньої та зимової, де під час зупинок задовольняли всі потреби караванів. Північна частина була літньою, а південна — зимовою.
Скельний рельєф Фрактін (Fraktin Kaya Kabartması)
Ці рельєфи вирізьблено на скелі біля села Ферхаттін у районі Девелі, на березі річки Карасу. На двох добре збережених фрагментах зображено царя й царицю, які здійснюють узливання перед богом і богинею. На одному з рельєфів великими ієрогліфами написано ім’я цариці разом із назвою її країни. Зображення цариці праворуч вище, ніж фігура богині, а постать царя також виконано меншою. Цариця Пудухепа стоїть вище за інші фігури, а богиня сидить, витягнувши ноги. Ієрогліфічний напис над царицею вдвічі більший за напис над царем. Ці відмінності пояснюють тим, що рельєфи створювали в різний час дві різні групи скульпторів.
Фонтан Ситмапинар (Sıtmapınar Çeşmesi)
Ця споруда в районі Фелахіє зведена ще в римську добу й діє досі.
Римський монумент (Roma Anıtı)
Монумент, розташований у місцевості Казикли району Фелахіє, споруджено у II–III століттях н. е. Будівля має прямокутну форму, витягнуту з півночі на південь. Вхід до неї веде через двері посередині південного фасаду. У східній, західній і північній стінах прорізано по одному вікну з напівкруглою аркою.
Фортеця Заманти — фортеця Мелікгазі (Zamantı Kalesi (Melikgazi Kalesi))
Фортеця Заманти стоїть у селі Мелікгазі району Пинарбаши провінції Кайсері. Її звели у візантійську добу, щоб контролювати шляхи на Заманти та Ельбістан. Збережені сліди свідчать, що після того, як Візантія втратила владу над регіоном, фортецею послідовно користувалися й лагодили її Данішмендиди, сельджуки та османи. Фортеця органічно зливається з вапняковими скелями, на яких стоїть. Вочевидь, з часом до неї робили прибудови під впливом різних культур.
Міст Шахрух (Şahruh Köprüsü)
Міст розташований у містечку Караьозю району Сариоглан провінції Кайсері й досі використовується. Точний рік спорудження невідомий, проте вважають, що його звели близько 1480 року. Міст завдовжки 155 метрів має вісім арочних прольотів.
Пам’ятка Імамкулу (İmamkulu Anıtı)
Пам’ятка розташована в районі Томарза провінції Кайсері, у місцевості Імамкулу. Це рельєф на скельному виступі хетської доби, датований XIII століттям до н. е., — один із кількох подібних монументів на шляху до Кіццуватни, давнього анатолійського царства. Перед зображенням царя чи царевича постає Бог грози, що стоїть на спинах трьох богів гір зі схиленими вперед головами, а лівою ногою спирається на колісницю, запряжену двома биками — Хумом і Сені. Ліворуч зображено царя в туніці до колін і черевиках із загнутими носками: у лівій руці він тримає спис, а в правій — лук, перекинутий через плече.
Церква Томарза — церква Сурп Богос Бедрос (Tomarza Kilisesi (Surp Boğos Bedros Kilisesi))
Церква розташована в центрі району Томарза; її збудовано в 1835 році. Хоч зі стін і випало чимало каменів, будівля досі стоїть. Храм, зорієнтований зі сходу на захід, не має нартекса (притвору). Тут можна побачити фрески, що відображають свою епоху, а на арці апсиди — вірменські написи.
Долина Ердемлі (Erdemli Vadisi)
Долина Ердемлі (Ердемесін), розташована за 65 кілометрів від Кайсері, була важливим поселенням у візантійську добу. Район Єшилхісар, до якого належить долина, за часів Візантії називався Кізістра. Долина Ердемлі простягається приблизно на кілометр; тут розташовані палацова споруда та вісім скельних церков: Церква-мечеть, церква Святого Євстафія, поховальна каплиця з двома апсидами, церква Святого Миколая, церква Святого Михаїла, церква Дванадцяти Апостолів, церква Сорока Мучеників та однонавна церква.
Археологічна пам’ятка Соганли (Soğanlı Örenyeri)
Пам’ятка розташована в долині, де скельні церкви й печери переплітаються з житловими будинками, у яких мешкають і сьогодні. Соганли було заселено ще в римську добу. Римляни використовували скельні приміщення на схилах долини як некрополь, а візантійці — як церкви. Від IV століття Соганли став одним із центрів християнства в Каппадокії й зберігав своє значення у VII–VIII століттях. Окрім численних вирубаних у скелі церков і монастирів, тут є тисячі голубників, печер і сховищ. Соганли, що постав на туфових породах, налічує близько 50 скельних церков і печер і славиться мальовничими «казковими димарями». У печерах і церквах, зокрема над похованнями, збереглися зображення Ісуса Христа та апостолів. Серед найважливіших церков Соганли — Карабаш, Купольна (Кубелі), Тахтали (церква Святої Варвари), Зміїна (Ялинли), Прихована (Сакли), Токали, Баллик та Оленяча (Гейікли).
Квартали Гюзельоз і Башкьой — церква Святого Георгія (Güzelöz ve Başköy Mahalleleri – Aziz George Kilisesi)
Квартали Гюзельоз і Башкьой, розташовані на краю долини, славляться історичними церквами та вирубаними в скелі приміщеннями. Квартал Башкьой із неповторними природними краєвидами та історичною церквою Святого Георгія — одне з найважливіших історичних місць регіону.
Міська бібліотека Кайсері — церква Діви Марії (Kayseri Şehir Kütüphanesi (Meryem Ana Kilisesi))
Судячи з архітектурних деталей, церкву було збудовано в XIX столітті. Відомо, що колись її прикрашали фрески, але нині їх зафарбовано однотонною фарбою. Сьогодні добре збережена будівля слугує Міською бібліотекою. Це перша й єдина в Туреччині бібліотека, облаштована в колишній церкві.
Мечеть Кале — мечеть Фатіха (Kale Cami (Fatih Cami))
Мечеть стоїть у північно-західному куті Внутрішньої фортеці Кайсері. Її відомо і як мечеть Фатіха, і як мечеть Кале («Фортечна»). Фундатором храму був султан Мехмед II Фатіх (Завойовник). Оскільки на мечеті немає будівельного напису, дата її спорудження невідома. Мечеть Фатіха — квадратна в плані купольна споруда з тесаного каменю, що прилягає тильною стороною до фортечного муру в північно-західному куті Внутрішньої фортеці. Завдяки однокупольному плану з куполом, що спирається на чотири стіни, вона є зразком ранньоосманської архітектури.
Будинок і духовна спадщина Сомунджу Баби в Кайсері (Kayseri’de Somuncu Baba Evi ve Manevi Mirası)
Сомунджу Баба, справжнє ім’я якого — Хамід Хамідуддін, народився 1331 року в кварталі Акчакая району Талас у Кайсері й став одним із найвизначніших духовних творців Анатолії. Він підготував ґрунт для становлення таких видатних постатей, як Хаджі Байрам Велі та Азіз Махмуд Хюдаї. Перші знання Сомунджу Баба здобув від свого батька Шемседдіна Муси, а згодом продовжив навчання у великих осередках науки — Дамаску, Тебризі та Ардебілі.
До 17 років Сомунджу Баба жив в історичній Акчакаї, що в районі Талас, між горами Ерджієс і Алі. Після того як він явив людям духовні дива, то, уникаючи слави, переселився до Бурси. Там він роздавав людям хліб-сомун і тому став відомий як Сомунджу Баба. Згодом він жив в Аксараї, а останнім пристанищем для нього став район Даренде в провінції Малатья, де він і помер.
Відреставровані муніципалітетом Таласа будинок, у якому він народився, його келія для усамітнення (чілехане) та зведена над нею мечеть — спадщина османської доби — чекають на відвідувачів у Кайсері як скромні свідки дитинства Сомунджу Баби та його перших кроків на духовному шляху.

Будинок Мімар Сінана в Агирнасі

Вежа з годинником

Купол, що обертається

Караван-сарай Каратай/Karatay

Фортеця Кайсері

Археологічна зона Кюльтепе/Kültepe

Кюльтепе/Kültepe

Перші таблички з письменами в Кюльтепе/Kültepe

Мечеть Куршунлу/Kurşunlu

Усипальниця та цвинтар Сейїд Бурханеддін/Seyyid Burhaneddin

Караван-сарай Султанхани/Sultanhanı

Долина Соганли/Soğanlı

Мечеть Яман Деде/Yaman Dede (Церква Паная/Panaya)

Мечеть Улу/Ulu

Міст Текгьоз/Tekgöz

Мечеть Яман Деде/Yaman Dede (Церква Паная/Panaya)