Святий Павло (St. Paul) народився в Тарсі, Кілікія (Tarsus, Cilicia), регіоні на південному сході Туреччини (Türkiye), близько 5 р. Під час своїх кількох місіонерських подорожей, святий Павло відвідав багато районів Малої Азії та поширив слово Христа по всьому регіону. Читаючи послання Павла та Діяння Апостолів, ми дізнаємось про його життя та подорожі. Павло зі своїми супутниками у трьох місіонерських подорожах морем та пішки пройшов понад 10 000 миль. У свою четверту місіонерську подорож він вирушив з Єрусалиму до Риму і помер у столиці.
Автентичні Сельджуцькі та Османські дерев'яні мечеті Анатолії - рідкісні зразки релігійної архітектури з використанням дерева без цвяхів та вражаючим оздобленням ручної роботи. Мечеті з дерев’яною покрівлею та дерев'яними колонами, зосереджені в Коньї (Konya), Анкарі (Ankara) та Кастамону (Kastamonu), побудовані в часи Анатолійських Сельджуків та Бейліків. Традиція будівництва мечетей з дерев’яною покрівлею та дерев'яними колонами продовжувалась і в Османський період до початку 20 століття у віддалених від центру регіонах. Анатолійські мечеті з дерев’яними дахами та колонами включені до Попереднього Списку Світової Спадщини ЮНЕСКО.
Завдяки географічному розташуванню на перехресті давніх торгових шляхів, зокрема Шовкового Шляху, міста Сівас (Sivas) та Ерзурум (Erzurum) можуть похвалитися багатошаровою культурною спадщиною. Ці міста процвітали як релігійні центри внаслідок їхнього стратегічно важливого розташування між Азією та Анатолією.
Коли турки прийшли в Анатолію в XI столітті, такі філософи, як Мевляна Джелаледдін Румі, Хаджи Бекташ Велі та їхні учні, вміло поєднали елементи ісламу й традиційної турецької культури. Анатолія, де вони також мали доступ до древніх джерел і вірувань, була ідеальним місцем для інтеграції цих ідей.
Легенда про Сімох Сплячих існує як у християнстві, так і в мусульманстві (Асхаб аль-Кахф, "люди печери").
Ісламська версія легенди про Сплячих Отроків добре відома в мусульманському світі, оскільки вона цитується в Корані в сурі 18: 9-26. У цій версії точна кількість сплячих не наводиться і відома лише Аллаху.
Єврейський народ має глибокі історичні зв’язки з Анатолією. Залишки єврейських поселень в античних містах уздовж узбережжя Егейського, Середземного та Чорного морів, таких як Сарди, датуються IV ст. до н. е. Бронзова колона, знайдена в Анкарі (Ankara), розказує про права, надані євреям Імператором Августом. Протягом свого правління Османська імперія стала гостинним місцем для євреїв. На початку XIV ст. багато євреїв, висланих із Західної Європи, оселилися на Османській території.
Перші сім вселенських соборів проходили в Малій Азії, зокрема в сучасних містах Ізник (İznik), Бурса (Bursa), Стамбул (İstanbul) та Сельчук (Selçuk), Ізмір (İzmir). Сім соборів, що проходили між 325 і 787 рр., відомі, насамперед, розглядом доктринальних конфліктів. Вони також виносили рішення щодо практичних питань, які були встановлені в канонах.
Багатокультурна спадщина Туреччини налічує тисячоліття і свідчить про безперервне існування тут цивілізацій і народів різних конфесій. Місцеві культури поєднувались через практично всі складові - торгівельні шляхи, мову, літературу, музику, архітектуру.
Мати Земля та Матері Богині
Туреччина є домівкою найдавніших землеробських поселень у світі. Перші землероби вклонялися богині-матері, яку вони символічно сприймали за персоніфіковану Землю, що дає їм їжу. Найдавніша святиня цієї Матері Землі знаходиться в Чаталхьоюку (Çatalhöyük). Вона мала різні імена й була головним божеством понад 6 тисячоліть. Найдавніше її ім’я - Кубаба. Іноді вона Кібела, іноді вона постає у вигляді грецьких богинь, таких як Артеміда, Афродіта або Деметра. Однією з останніх її великих святинь був Храм Артеміди (Артемізіум) в Ефесі, одне з семи чудес світу.