Турецькі весільні звичаї та забобони

Турки обожнюють весілля! У Туреччині травень, серпень і вересень здавна вважаються найпопулярнішою порою для одруження. Особливо в сільській місцевості традиційні весілля в Туреччині супроводжуються довгим переліком звичаїв і обрядів, які слід виконати задля щасливого шлюбу. Майже в кожному регіоні Туреччини є власні неповторні весільні традиції. Але ось путівник для тих, хто вперше знайомиться з весільною культурою країни. Ось деякі з найпоширеніших турецьких весільних обрядів!

Ніч хни, або «Кина геджесі»

Ніч хни — турецька традиція, якій сотні років. За день-два до весілля родина та друзі збираються на невелике свято. Лунають народні пісні, а на долоню нареченої та мізинець нареченого наносять хну. Хну здавна пов’язують із відданістю, тому для тих, хто одружується, вона має символічне значення. Також вважається, що хна оберігає подружжя від зла. Звичаї ночі хни можуть відрізнятися в різних регіонах, але є спільна риса: наречену намагаються розплакати, щоб вона показала щирий смуток від розлуки з рідною родиною. Наречена сидить на стільці, лунають традиційні балади, а незаміжні дівчата кружляють навколо зі свічками в долонях. І всі чекають, коли наречена заплаче. За традицією, це потрібно для того, щоб у її житті сльози змінилися сміхом. Ще один звичай ночі хни — наречена не розкриває долоню. Коли та, що наносить хну, каже: «Наречена не хоче розкривати долоню», свекруха кладе їй на долоню золоту монету як подарунок на хну.

Церемонія прикрашання золотом

У багатьох культурах заведено дарувати молодятам золото в день весілля. У Туреччині теж, коли пара одружується, друзі та родичі дарують золоті прикраси, щоб допомогти їй розпочати добре й заможне майбутнє. Мета цього звичаю — підтримати подружжя, яке тільки починає нове життя. Оскільки весілля коштують дорого, найближче коло намагається допомогти молодятам і долучитися до їхнього бюджету. Прикраси для весілля обирають так, щоб за потреби їх можна було обміняти на гроші. А подарунки буквально пришпилюють на наречену й нареченого! Звісно, коли на весіллі багато гостей, цілувати кожного з них і проводити церемонію пришпилювання прикрас може тривати довго. І це справді виснажує молодят. Але воно того варте!

Наступити одне одному на ногу

Один із найвідоміших забобонів, пов’язаних із миттю після «так», стосується того, що молодята намагаються наступити одне одному на ногу. Вважається, що той, хто зробить це першим, матиме вирішальне слово в шлюбі. Наречений теж може наступити нареченій на ногу, але зазвичай наречені виявляються швидшими. Цей звичай походить із Стародавнього Рима. Зважаючи на те, що майже в усіх культурах взуття символізує свободу, цей обряд міг з’явитися для того, щоб подружжя не покидало одне одного. Вірите ви в цей звичай чи ні, вам буде весело вболівати за свою половину пари, щоб вона якнайшвидше наступила на ногу іншій!

Імена незаміжніх дівчат на підошвах взуття

Один зі весільних звичаїв — писати імена незаміжніх подруг і родичок на підошвах взуття нареченої. Проте в Туреччині цей звичай тлумачать по-різному. Дехто вважає, що якщо наприкінці вечора ім’я зітреться, ця дівчина вийде заміж того ж року. Інші думають, що навіть якщо ім’я не зітреться, вона досить скоро зустріне чоловіка, можливо, навіть на самому весіллі!

«Кешкек»

Кешкек, відомий у Туреччині за різними рецептами, — страва, яку широко готують на весілля та свята. Це традиційна, але трудомістка страва, головні інгредієнти якої — подрібнена пшениця та м’ясо. Весільні кухарі готують її спільно. Внаслідок товчення м’ясо й пшениця зливаються в однорідну текстуру. Кажуть, що чим довше й енергійніше його товкти, тим смачніший кешкек! Можливо, кешкек невід’ємний від весіль, бо уособлює шлюб. Настільки, що в деяких регіонах дівчат і хлопців, які досягли шлюбного віку, запитують: «Коли ми поїмо вашого кешкеку?», щоб підштовхнути їх до одруження.

Гелін телі (мішура нареченої)

Ще одна фольклорна традиція в Туреччині — прикрашати наречену нитками блискучої мішури. Її називають «мішурою нареченої». Незаміжні дівчата тягнуть із неї нитки: що коротша нитка, то ближче заміжжя. Кажуть, в Османську епоху ці нитки робили зі справжнього срібла. Нині їх виготовляють із високоякісної міді.