Таш-Тепелер: край загадкових кам’яних пагорбів
Неолітична священна пам’ятка Гебеклітепе дарує відвідувачам подорож у часі до здебільшого невідомих періодів історії людства. Упродовж останніх років серед суворих кам’яних пагорбів навколо Шанлиурфи відкрито ще 11 ранніх поселень. Разом із Гебеклітепе вони утворюють те, що сьогодні називають «Таш-Тепелер». Усі вони по-новому освітлюють світанок нашої цивілізації.
Анатолію, овіяний легендами край, що сьогодні називається Туреччина, недарма вважають колискою цивілізації. Відкриття найдавніших слідів людських поселень поблизу Шанлиурфи, славетного міста на південному сході Туреччини, лише зміцнило цю думку. Шанлиурфа — осередок багатьох політеїстичних і монотеїстичних релігій та батьківщина першого пророка світу Авраама — нині стала епіцентром найважливіших археологічних знахідок століття, що сягають неолітичної доби.
Усе почалося з Гебеклітепе: на середину 1990-х років пагорб за 15 кілометрів на північний схід від центру Шанлиурфи був ідентифікований і розкопаний, а під ним виявилися найдавніші відомі на землі зразки монументальної архітектури, що датуються щонайменше 9600 роком до н. е. Знахідки Гебеклітепе передують єгипетським пірамідам і Стоунхенджу щонайменше на сім тисяч років. Для більшості це стало шоком і змусило переглянути нашу найдавнішу історію.
Багатьом із нас важко уявити, але наші суспільства не завжди були такими складними, як сьогодні. Тисячоліттями, до одомашнення пшениці та появи землеробства, люди жили невеликими групами кочових мисливців-збирачів, шукали їжу й мігрували, щоб вижити. Світ не завжди був гостинним через періоди суворого клімату. Нова епоха голоцену розпочалася, коли близько 10 000 року до н. е. закінчився останній льодовиковий період. Коли гігантські льодовики розтанули, для тих, хто вижив, з’явилися нові місця існування в регіоні, відомому як Родючий півмісяць, — землі у формі півмісяця, що охоплюють більшу частину Близького Сходу, зокрема витоки славетних річок Тигр і Євфрат на південному сході Туреччини.
До відкриття Гебеклітепе більшість дослідників вважали, що неолітична революція сталася тоді, коли поступове потепління дозволило людям почати вирощувати рослини й розводити тварин, утворивши перші складні суспільства. Сьогодні вчені розуміють, що неолітичні мисливці-збирачі навколо Шанлиурфи вчинили якраз навпаки: спочатку осіли, а землеробство з’явилося значно пізніше, коли зростання населення вимагало стабільного постачання їжі.
Відвідуючи Гебеклітепе, що з 2018 року входить до Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, важко уявити, що навколишнє плато Гаррана колись було раєм для мисливця-збирача: тут рясніли дикі рослини, плодові та горіхові дерева, водилися леви, пантери, дикі бики, газелі, пролітали перелітні птахи — і все це живили повноводні річки. Зображення такої флори й фауни вирізьблені на Т-подібних вапнякових стовпах, встановлених у кількох круглих огородженнях, які вчені визнали першими храмами світу. Такі Т-подібні стовпи з рельєфами більше ніде на землі не трапляються. Вони характерні лише для Гебеклітепе та кількох неолітичних поселень поблизу, відкритих останніми роками. Хоча розкопано менш як 10 % пагорба Гебеклітепе, геомагнітні дослідження показують, що тут справді поховано ще чимало кіл із мегалітів.
Гебеклітепе швидко перетворилося зі віддаленої археологічної знахідки на вершині гори на велику туристичну принаду. Коли в 2000-х роках з’явилися перші публікації про Гебеклітепе, люди з усього світу потягнулися, щоб побачити «колиску цивілізації». Їх вразило, як ці Т-подібні стовпи заввишки близько 5 метрів і вагою до 15 тонн було встановлено без металевих інструментів для обробки каменю та без одомашнених тварин для перевезення величезних вантажів. Такий масштабний проєкт вимагав координації сотень працівників і зрештою призвів до виникнення перших осілих громад у цій місцевості.
Хоча слідів постійного проживання в Гебеклітепе немає, є ознаки того, що люди збиралися тут на тривалі ритуали та бенкети, споживаючи чималу кількість дичини, про що свідчать уламки тваринних кісток, знайдені на місці. З часом потреба годувати натовпи, які працювали й збиралися на церемонії в Гебеклітепе, могла призвести до одомашнення рослин і тварин. Вчені виявили сліди однозернянки (першої дикої зернової культури, одомашненої людьми) на схилах Карачадагу — гори приблизно за 100 кілометрів на північний схід від Гебеклітепе.
Сьогодні головні монументи Гебеклітепе вкриті сучасними конструкціями з тканини та сталі. Археологічний музей Шанлиурфи розширили у 2015 році, щоб він слугував динамічним простором збереження: тут представлено повномасштабну копію найбільшого огородження пам’ятки та виставку рідкісних кам’яних скульптур, знайдених у регіоні. Найвідомішою з них, мабуть, є «Людина з Урфи». Це найдавніша статуя людини в натуральну величину, знайдена на подібному пагорбі в центрі Шанлиурфи, поблизу Баликлигьоль (Ставу Авраама), що доводить здатність ранніх неолітичних людей натуралістично відтворювати людське тіло.
Нещодавно археологи виявили щонайменше десяток додаткових поселень на вершинах пагорбів поблизу Гебеклітепе з меншими Т-подібними стовпами того самого періоду. Відкриття Таш-Тепелер свідчить про більшу спільноту, об’єднану спільною вірою між 12 000 і 8000 роками до н. е. на території протяжністю близько 200 кілометрів. Мешканці цих докерамічних неолітичних колективів, з першими проявами осілості та спеціалізованих видів праці (як-от мистецтво), першими почали експериментувати зі складнішими формами соціальної організації та набули нових харчових звичок. Нещодавні розкопки також засвідчили появу піктограм у цій культурі, що розвивалася.
Карахантепе — ще одне поселення на вершині пагорба, нещодавно відкрите для відвідувачів; його історія, імовірно, давніша за історію Гебеклітепе. Хоча розкопки почалися у 2019 році, у Карахантепе вже є що побачити: археологи виявили кругле приміщення, вирубане в скелі, з кількома Т-подібними стовпами, що підтримують покриття, подібно до тих, що знайдені в Гебеклітепе. У меншому суміжному приміщенні виявлено одинадцять дивовижних фалічних колон, за якими пильно спостерігає людське обличчя, вирізьблене на сусідній кам’яній стіні. Вважають, що нововідкриті споруди використовували для давніх священних ритуалів у печероподібному просторі, де гра світла й тіні, безсумнівно, створювала містичну, потойбічну урочисту атмосферу. На відміну від Гебеклітепе, Карахантепе виявилося постійним поселенням, де також знайдено житлову зону з предметами щоденного вжитку. У Карахантепе вирізьблено й більше зображень людей, поряд із тваринними фігурами, характерними для Гебеклітепе.
Сайбюрч було заново відкрито зовсім нещодавно, у 2021 році. Вважають, що воно сучасне пізнім періодам Гебеклітепе й може відіграти ключову роль у нашому розумінні цієї колись квітучої культури регіону. У Сайбюрчі виявлено вражаюче різьблене зображення з п’яти фігур, на якому люди, леопарди й бики борються не на життя, а на смерть.
Поки в Таш-Тепелер тривають сповнені відданості розкопки, археологи на кожному кроці розгадують нові загадки. Наразі ми дізналися, що мешканці безперервно жили в цих громадах близько 1500 років, а рештки їхніх послідовних споруд утворили кілька нашарувань одне на одному, завдяки чому ці священні будівлі збереглися непошкодженими впродовж тисячоліть. Причина, з якої ці садиби зрештою покинули, досі лишається для нас неясною. Вчені припускають, що мешканці могли еволюціонувати від культури мисливців-збирачів, і ця зміна була настільки разючою, що Гебеклітепе та інші залишки на вершинах пагорбів більше не відповідали їхнім матеріальним і духовним потребам. На щастя, ці давні поселення сьогодні знайшли нову місію: вони допомагають нам віднайти відсутню ланку між доісторичними часами та нашим сучасним світом.
