Відомі архітектори в історії

Мімар Сінан, Великий імператорський архітектор (1490–1588)

Мімар Сінан, або Коча Мімар Сінан (Великий архітектор Сінан), народився у 1490 р. і був головним імператорським архітектором за часів Османської імперії. Його видатні роботи знають і поважають у всьому світі. Він розпочав свою блискучу кар’єру в османському уряді як яничар, а незабаром після цього прославився в армії як військовий інженер. Коли у віці 50 років його було призначено на посаду керівника управління королівських архітекторів, йому було наказано побудувати імператорську мечеть, мечеть Шахзаде (Принц/Шахзаде), яка в ретроспективі вважається одним із перших шедеврів у його тривалій діяльності в галузі архітектури. Протягом свого життя і діяльності він служив трьом султанам: Сулейману Пишному, Селіму II і Мураду III. Його геній полягає у здатності поєднувати свій інженерний досвід з власним архітектурним баченням. З метою максимізації внутрішнього простору будівлі він експериментував з одинарними та багатокупольними формами і, таким чином, завдяки своєму емпіричному підходу досяг геометричної чистоти та цілісної єдності у проєктуванні будівель. Вчені перелічують 477 споруд, які були спроєктовані або побудовані Сінаном, але до наших днів збереглися лише 196. Мечеть Сулейманіє, мечеть Міхрімах Султан, комплекс Килич Алі-паші, хамам Гюррем Султан — це деякі з його неперевершених робіт. Серед різноманіття архітектурних витворів мистецтва Сінана мечеть Селіміє в Едірне, безперечно, вважається його шедевром.

Бальяни (XVIII–XIX століття)

Бальяни, відома вірменська династія османських архітекторів, проєктували та будували найвидатніші імператорські будівлі, такі як палаци, особняки, крамниці та мечеті XVIII та XIX століть. Протягом п’яти поколінь вони отримували доручення від 6 султанів, починаючи від султана Селіма III і завершуючи останнім султаном, Абдулхамідом II.

Родина Бальянів прославилася на початку XVIII ст., коли в межах імперії збільшувався вплив Заходу. Вони були значною мірою причетними до виникнення неоосманського стилю, що походив від поєднання неокласицизму та бароко. Серед їх архітектурних робіт відомі сім палаців, включаючи Долмабахче, чотири заводи, одна казарма, одна мечеть, сім церков, дві лікарні, три школи, два водосховища, один фонтан та один мавзолей, а також незліченні резиденції. Гарабед Аміра був найвідомішим архітектором династії.

Сьогодні у Стамбулі можна побачити багато архітектурних споруд цієї династії. Серед цих робіт відомі Велика мечеть Меджидіє (Ортакей), Мала мечеть Меджидіє (Чираган), мечеть Чаглаян, мечеть Тешвикіє, мечеть Йилдиз Хамідіє; могили Махмуда II та Абдул-Меджида; палаци Долмабахче, Бейлербей, Чираган, Йилдиз, Кючюксу, Іхламур, Балта-лиман, Аділе Султан; султанські павільйони Айналикавак, Ізміт, Меджидийкой, Зінджирликую, Аязага, Календар; Імператорський медичний коледж (нині Галатасарайський ліцей); Військова академія (Мектебі Харбіє); військові казарми Селіміє, Давутага, Рамі, Гумусую, Мачка і Ташкішла (Taşkışla) поблизу військових казарм Таксім; лікарня Гумусую; Монетний двір (Дарфан); дамби Бахчекей Валіде та Махмуд II; фонтан Теркос; вежа Беязит; годинникові вежі Топхане, Долмабахче та Йилдиз.

Мімар Ахмет Кемаледдін-бей (1870–1927 рр.)

Ахмет Кемаледдін, який народився у 1870 р., також відомий як архітектор Мімар Кемаледдін. Він був відомим архітектором і реставратором як пізнього османського періоду, так і раннього періоду Турецької Республіки. Також був одним із першопрохідців Першого національного архітектурного руху, поряд з Ведатом Теком, який підкреслював національну ідентичність у своїх проєктах і тим самим створював автентичний неокласичний турецький стиль. Незважаючи на те, що Мімар Кемаледдін зазнав значного впливу німецької модерної архітектури, він створив ґрунтовну турецьку архітектурну ідеологію та власний неповторний стиль, завдяки чому були розроблені дивовижні автентичні зразки дизайну, які можна побачити в апартаментах Тайяре, що в даний час використовується як готель в історичному Стамбулі.

Ведат Тек (1873–1942 рр.)

Ведат Тек був новатором-архітектором Першого національного архітектурного руху. Він народився наприкінці XIX століття, у 1873 році. Закінчивши Галатасарайську середню школу, він поїхав до Франції та навчався в Центральній школі та Школі образотворчих мистецтв у Парижі. На початку своєї кар’єри він обіймав високі посади в османському уряді: спочатку як призначений архітектор міністерства пошти і телеграфу, а згодом як головний архітектор палаців, де він був відповідальним за реставрацію близько 20 палаців. Управління Кастамону та Головне поштове відділення Стамбула — одні з його перших відомих робіт. Після проголошення Турецької Республіки його покликали в Анкару для проєктування та зведення будівлі Великих національних зборів Туреччини. Він продовжував проєктувати та споруджувати кілька відомих будівель, таких як порт Хайдарпаша та поромні пристані Мода, будинок Седат Тек та особняк Чанкая Газі.

Тургут Джансевер (1921–2009 рр.)

Тургут Джансевер, який народився в 1921 році, був турецьким архітектором і планувальником міст у XX столітті. Він тричі нагороджувався премією архітектора Ага Хана. Вивчав архітектуру в Стамбульській державній академії образотворчих мистецтв, потім став асистентом Седада Хаккі Ельдема. Його концептуальний підхід був оснований на регіональних традиціях. Серед його найвідоміших робіт — Анатолійський клубний готель на острові Бююкада біля Стамбула (1951–1956 рр.) і Клубний готель найвищого рівня у Бодрумі (1971 р.)

Сейфі Аркан (1903–1966 рр.)

Сейфі Аркан, який народився в 1903 р. у Стамбулі, був архітектором-модерністом на початку існування Турецької Республіки. Після успішного закінчення Стамбульської академії образотворчих мистецтв він продовжив навчання і як студент поїхав до Берліна з призначеною стипендією, де навчався у професора Ганса Пельцига, який вплинув на його творчість і сформував його розуміння мистецтва та стиль. Після запрошення Ататюрка на проєктування та будівництво президентської резиденції у Чанкаї він став одним з найвпливовіших архітекторів того часу. Хоча він був сучасником Першого національного архітектурного руху, його стиль відрізнявся від інших. На відміну від Ведата Тека або Мімара Кемалледдіна, він не розробляв концепції на основі національної ідентичності, натомість зосередився на універсальних архітектурних принципах.

Седат Хаккі Ельдем (1908–1988 рр.)

Седат Хаккі Ельдем, архітектор-новатор турецького модерного мистецтва, народився у 1908 році. Ельдем, син дипломата, провів дитинство та юність у Європі, де у початковій школі здобував освіту французькою мовою, а згодом у середній школі німецькою. Повернувшись до Туреччини, він вступив до Академії образотворчих мистецтв, де отримав можливість навчатися у Ведата Тека та Джуліо Монгері. Після його закінчення, отримавши стипендією, він поїхав до Європи. Там він відвідав багато міст і працював з архітекторами Перре та Пельцигом. Освіта, яку він отримав як від турецьких, так і від європейських вчених, відіграла важливу роль у формуванні його архітектурного стилю. Хоча на його ранні роботи впливали різні європейські напрямки у мистецтві (від міжнародного стилю арт-деко до впливу архітектора Ле Корбюзьє), у роки своєї пізньої творчості він зосередив увагу на османських національних будинках. Оскільки стиль Ельдема часто змінювався протягом багатьох років, не існує жодної єдиної концепції, яка б характеризувала його творчий шлях. Серед його відомих робіт можна назвати термальний готель у Яловій, будинок Агаоглу, Науковий факультет Стамбульського університету та навчальні приміщення клубу «Флорія» у Стамбулі.

Архітектори XIX століття у Стамбулі: Моджері, Аллаурі, Д’Аронко

Вплив Заходу на Османську імперію загалом розпочався з реформами Танзімат (1839–1876 рр.). Рух включав модернізацію Стамбула шляхом наслідування видатного архітектурного стилю Європи — неокласицизму. Спочатку цей стиль був представлений європейськими архітекторами, а пізніше також османськими архітекторами з християнських меншин. Британський архітектор В. Дж. Сміт, якому доручили побудувати приміщення для Посольства Великобританії, та швейцарський архітектор Гаспаре Т. Фоссаті, якому доручили побудувати приміщення для Посольства Росії, були першими серед багатьох інших представників стилю. За часів правління Абдулхаміда II багатьох архітекторів, таких як Валлуарі та Яхмунд, запросили чи направили до Стамбула для будівництва або ж для вивчення історії османської архітектури. Результатом їхньої роботи став синтез неокласичних та османських рис в архітектурі. До відомих будівель Валлуарі належать Школа образотворчих мистецтв (1882 р.) та Імператорський археологічний музей. Раймондо Д’Аронко, з іншого боку, приніс у Стамбул риси модернізму, серед його робіт є такі будівлі, як павільйони палацу Йилдиз та мечеть Каракьой.